Рішення Комітету Верховної Ради України  у справах ветеранів, учасників бойових дій,учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю від 9  грудня  2015 року "Щодо забезпечення рівного доступу людей з інвалідністю до правосуддя"

Заслухавши 25 листопада 2015 року за результатами проведеного дослідження щодо забезпечення рівного доступу людей з інвалідністю до правосуддя інформацію керівника проекту USAID «Справедливе правосуддя» Девіда Вона, голови правління Регіонального громадського благодійного фонду «Право і Демократія»  Бурого А.Р., заступника Голови Державної судової адміністрації України Кондика П.М., Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю Сушкевича В.М., заступника директора Координаційного центру з надання правових послуг Міністерства юстиції України Лаврінка М.В., представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, думки народних депутатів України, представників громадськості людей з інвалідністю, Комітет зазначає наступне.  Згідно із статтею 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.Статтею 124 Конституції передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конвенцією ООН про права інвалідів, ратифікованою Верховною Радою України у 2009 році, визначені зобов’язання держави щодо забезпечення людям з інвалідністю нарівні з іншими ефективного доступу до правосуддя, а саме:

1) згідно із статтею 9 Конвенції, з метою надання людям з інвалідністю можливості вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя, держави-учасниці зобов’язані вживати належних заходів для забезпечення людям з інвалідністю доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв'язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах. Держави-учасниці зобов’язані вживати також належних заходів для того, щоб, зокрема: а) розробляти мінімальні стандарти й керівні орієнтири, що передбачають доступність об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, уводити їх у дію та стежити за їх дотриманням; б) забезпечувати, щоб приватні підприємства, які пропонують об'єкти  й  послуги, відкриті або такі, що надаються населенню, враховували всі аспекти доступності для інвалідів; в) оснащувати будинки та інші об'єкти, відкриті для населення, знаками, виконаними абеткою Брайля у формі, що легко читається і є зрозумілою; г) надавати різні види послуг помічників і посередників, зокрема провідників, читців і професійних сурдоперекладачів, для полегшення доступності будинків та інших об'єктів, відкритих для населення; д) розвивати інші належні форми надання людям з інвалідністю допомоги та підтримки, що забезпечують їм доступ до інформації; е) заохочувати проектування, розробку, виробництво й поширення первісно доступних інформаційно-комунікаційних технологій і систем, так щоб доступність цих технологій і систем досягалася за мінімальних витрат;

2) згідно зі статтею 13 Конвенції держави-учасниці зобов’язані забезпечувати людям з інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові  корективи, які  полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження. Щоб сприяти забезпеченню людям з інвалідністю ефективного доступу до правосуддя, держави-учасниці зобов’язані сприяти належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення  правосуддя, зокрема в поліції та пенітенціарній системі.

Статтями 26 та 27 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи та організації зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу людей з інвалідністю до об’єктів фізичного оточення. Проектування, будівництво і реконструкція об'єктів фізичного оточення без пристосування для використання людьми з інвалідністю не допускаються. У разі якщо діючі об'єкти неможливо повністю пристосувати для потреб людей з інвалідністю, за погодженням з громадськими організаціями інвалідів здійснюється їх розумне пристосування з урахуванням універсального дизайну. Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок власників (балансоутримувачів) об'єктів або орендарів згідно із договором оренди.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 9 цього Закону також передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, при яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов'язків, передбачених процесуальним законом.

ЗАЛУЧЕННЯ СУРДОПЕРЕКЛАДАЧІВ ДО СУДОВОГО ПРОЦЕСУ

Відповідно до статті 55 Цивільного процесуального кодексу України, учасниками цивільного процесу, зокрема, є перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Кодексом адміністративного судочинства України також передбачено положення щодо права особи на перекладача в судовому процесі. Зокрема, відповідно до статті 68 цього Кодексу, перекладачем є особа, яка, зокрема, вільно володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Відповідно до статті 68 Кримінального процесуального кодексу України у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

ПРЕДСТАВНИЦТВО Й ЗАХИСТ В СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ

ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ОСІБ, ЯКІ ЧЕРЕЗ ПЕВНІ ОБСТАВИНИ

НЕ МОЖУТЬ ЦЕ РОБИТИ САМОСТІЙНО

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє (стаття 11).

Особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника особи, цивільна дієздатність якої обмежена (стаття 29).

Права, свободи та інтереси недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена (стаття 39).

У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників (стаття 43).

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах при наданні суду документів, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів (стаття 45).

Відповідно до статті 44 Кримінального процесуального Кодексу України, якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Як законні представники у кримінальному процесі можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

З метою представництва інтересів громадянина в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, може звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.