Народний аматорський

ТЕАТР

 

Відома точна дата народження театру в місті над Смотричем – 22 вересня 1798 року. Цього дня уряд дав дозвіл 29-річному польському акторові, антрепренеру, драматургу Антону Жмійовському (Змієвському) заснувати в Кам'янці польську антрепризу (приватне театральне підприємство). Розміщувався цей театр на сході Вірменського ринку – в будинку, який сьогодні займає картинна галерея. Оскільки засновник антрепризи невдовзі збанкрутів, то права на неї передав артистові Северину Малиновському.

Щоб підтримати театр, було засновано «Обивательську раду». Головним опікуном театру став заможний поміщик Кайтан Старжинський – згодом, у 1803-1807 роках, губернський проводир дворянства (маршалок). Він був одним із небагатьох кам'янчан, які тоді мали в місті палац (1957 року на цьому місці виріс двоповерховий будинок райкому КПУ, а тепер тут працює райдержадміністрація).

Будинок, в якому діяв театр, 1803 року перейшов до духовного відомства. Через два роки тут розмістили Подільську духовну семінарію. Міська шляхта 1805 року збудувала новий театр – на місці колишнього палацу Галіль-паші. Тепер тут стоїть виробничий корпус колективного швейного підприємства.

Про цей театр яскравий спогад залишив Костянтин Батюшков, який 1815 року перебував на військовій службі в Кам'янці. Ось що 11 серпня написав поет у листі до двоюрідної тітки Катерини Муравйової: «Є театр; уявіть, яким він має бути: коли йде дощ, глядачі виймають парасольки. Вітер свистить у всіх кутках і з чудовим співом актрис і скрипкою оркестру створює гармонію особливого ґатунку. Усі грають трагедії у високому стилі, рідко опери».

У центрі Старого міста театр проіснував півстоліття. 1856 року він перебрався до Вітряної брами – на турецький бастіон: місцевий театрал Ян Пекарський пристосував під театр провіантський магазин, збудований на початку XIX ст. за проектом військового інженера Дементія Мелещенова.

П'єси ставили польською мовою. У 1860-1861 роках досить гарну польську трупу зібрав 37-річний Петро Якси-Биковський – згодом відомий польський письменник. Поляки досить ревно відвідували спектаклі. Але 1861 року польський театр закрили, відтоді п'єси почали ставити російською мовою.

На початку 1867 року до Кам'янця зі Львова приїхала трупа Омеляна Бачинського й узимку 1868 року виступала тут під назвою «Балет і оперетка під дирекцією Бачинського зі Львова». З українських п'єс поставили «Наталку Полтавку», «Сватання на Гончарівці», «Покійник Опанас» та ін. Більшість вистав давалася російською мовою. У спектаклях грала дружина директора – співачка, балетна й драматична актриса Теофілія Бачинська.

1875 року кам'янецький театр згорів. Відновили його тільки 1880 року – завдяки зусиллям нового подільського губернатора Леоніда Милорадовича.

Як засвідчує «Театральна енциклопедія» (Москва, 1961-1967 рр.), у Кам'янці 1886 року було поставлено (очевидно, місцевою трупою) «Лихо з розуму» Олександра Грибоєдова.

15 лютого 1900 року міська дума назвала Театральним невеликий провулок, що проходив біля міського театру.

У травні 1918 р. театр знову згорів. Цього разу назавжди. І тепер тільки зі старої фотографії можна побачити, яким був тодішній кам'янецький притулок Мельпомени.

Кам'янець, крім театру на турецькому бастіоні, мав ще один – на Старому бульварі (біля вірменського бастіону). Цей театр був дерев'яним і діяв тільки влітку, тож його називали літнім. Відповідно кам'яний театр біля Вітряної брами величали зимовим.

У 1898-1899 роках у літньому театрі Кам'янця як актори працювали 36-річний Степан Янович і 31-річна Ванда Яновичева – батьки Леся Курбаса. Їх синові – Лесю (Олександру-Зенону) – тоді було 11 років. Через 20 років, у Кам'янецьку добу Директорії УНР, геніальний новатор українського театру Лесь Курбас деякий час житиме й працюватиме в місті над Смотричем.

У 1899-1900 роках з нагоди 100-річчя з дня народження Олександра ПУШКІНА на Новому плані збудували Пушкінський народний дім.

У Пушкінському домі ставили й спектаклі. А після того, як згорів театр у Старому місті, Пушкінський дім став головним притулком любителів Мельпомени. 1919 року його стали називати Шевченківським театром.

У січні-лютому 1907 року на сцені Пушкінського дому виступав театр Миколи Садовського з участю Марії Заньковецької, Ганни Борисоглібської, Івана Мар'яненка. Кам'янчани побачили, зокрема, п'єси Івана Карпенка-Карого «Суєта» і «Житейське море». Роль Івана Барильченка в обох спектаклях чудово зіграв сам Садовський. Під час гастролей трупи Садовського відбулася перша зустріч із театром малого Миколи Бажана. Його мама Галина Аркадіївна була завзятою театралкою, тож вирішила й малого Миколку прилучити до високого мистецтва. Якраз ставили «Сватання на Гончарівці». Малий сидів спокійно до появи дурного Стецька, а тоді зняв такий галас, що матері під гнівні окрики публіки довелося покинути зал. Ця подія запам'яталася Миколі Платоновичу на все життя.

Пам'ятними для кам'янчан були й наступні гастролі театру Садовського. 18 грудня 1910 року був сильний мороз зі смалким вітром. Саме цього дня на балагулах актори пробивалися до Кам'янця (залізниці тоді ще не було). Їхали з таким настроєм, як на той світ. Але яким було здивування артистів, коли на голому полі їх зустріла велика група кам'янчан: лікар Кость Солуха із сім'єю, начальник пошти Палій з родиною, велика сім'я Приходьків, священик Ватич із чотирма дочками, професор Тадей Ганицький і багато-багато інших людей. Як писав у спогадах Садовський, його напівзамерзлі, загорнуті в реквізит актори плакали від радості, від такої зворушливої зустрічі.

Саме під час цих гастролей Марія Заньковецька, консультуючи одну з найкрасивіших кам'янецьких дівчат Ольгу Ватич, подарувала її своє намисто. 1964 р. Ольга Ватич-Приходько це намисто подарувала Тамарі Сис, а та згодом вручила його поетесі Наталі Кащук.

1912 року у нашому місті з великим успіхом 6 тижнів гастролював Руський народний театр зі Львова, директором, режисером і актором якого був Йосип Стадник. У театрі працювала його дружина – драматична актриса й співачка Софія Стадникова. Отож, Стадник одержав дозвіл від генерал-губернатора на гастролі театру в Кам'янці. Їхали артисти 28 фірами. Серед вистав, які побачили кам'янчани, був і «Циганський барон». Публіка закидала сцену квітами, вінками, а студенти, згідно з тодішніми звичаями, – своїми кашкетами. А тоді виходили їх забирати. Можливо, в такий спосіб студенти мали привід вийти на сцену, зблизька побачити артистів або й познайомитися з ними.

На початку XX ст. театральне життя Кам'янця не обмежувалося гастролями. У місті був і свій театр. Кілька акторів, яким випала нагода грати в ньому, згодом досягли значного успіху. Так, 1905 р. тут грав 25-річний Лев Прозоровський – згодом народний артист РРФСР (1949), режисер Малого театру в Москві. Закінчивши драматичні курси Літературно-художнього товариства в Петербурзі, 1911 року актором Кам'янецького театру став 19-річний Савелій Малявін – згодом народний артист Киргизької РСР (1945), лауреат Державної премії СРСР (1950). Перед Першою світовою війною працював у Кам'янці випускник Одеської театральної школи Ігор Нєжний, який у 1940-1952 роках був заступником директора знаменитого МХАТу. До речі, 9 липня 1949 р. актори МХАТу, зокрема Олексій Грибов, Анатолій Кторов, завітали до Кам'янця, показали тут сцени з низки спектаклів.

У 1882-1924 роках писарем, діловодом у різних установах Кам'янця служив Фадей Рутковський (1868-1927). Кам'янчани вважали його найкращим актором міста. Рутковський як актор-комік постійно грав в аматорських колективах Кам'янця, серед яких найвідомішими були «Музично-драматичний гурток» і «Товариство літератури й чистого мистецтва». А ще Фадей Вікторович сам писав драми, комедії, водевілі, які входили до репертуару багатьох театрів України й Росії.

Варто згадати й уродженців Кам'янця, які золотими літерами вписали свої імена в історію театрального мистецтва. Це, передусім, знаменита Марія Савіна (1854-1915), яка впродовж 40 років була примою Александринського театру в Петербурзі. Це театральні художники Михайло Курилко (1880-1969) і Милиця Симашкевич (1900-1976).

Зоряним часом для розвитку театру в місті над Смотричем стала Кам'янецька доба Директорії УНР. Улітку 1919 року в Пушкінському домі, який невдовзі стали називати Шевченківським театром, ставили спектаклі трупи Миколи Садовського, Йосипа Стадника.

Ось спогад українського поета Євгена Маланюка, який у липні 1919 року разом з майбутнім провідником ОУН Андрієм Мельником дивився в Кам'янці спектакль за п'єсою Людмили Старицької-Черняхівської «Останній сніп» із Миколою Садовським у ролі полковника Нещадима: «Враження і від Старицької, і від Садовського було незабутнє. Ще й досі бачу, як у жупані пшеничного кольору Садовський падав, справді, як останній сніп».

Остання вистава трупи Садовського відбулася в Кам'янці 13 травня 1920 року.

У квітні 1926 року на кам'янецькій сцені виступав Панас Саксаганський. Під його впливом артисти місцевого театру за короткий час підтягнулися, так що населення, яке дещо відвикло від театру, мало цікавилося як новими, так і старими постановками, з приїздом і виступами Саксаганського трохи заворушилося, відчувши на собі мистецький вплив знаменитого артиста.

22 вересня 1937 року було створено Кам'янець-Подільську область із центром у нашому місті. Сюди перевели вінницький пересувний робітничо-колгоспний театр ім. Григорія Петровського, який з 1938 року став Кам'янець-Подільським обласним театром ім. Петровського. 1940 року у постановці окремих вистав театру брали участь видатні українські актори й режисери Амвросій Бучма, Гнат Юра. У деяких виставах були задіяні видатні українські співаки Марія Литвиненко-Вольгемут, Іван Паторжинський, актори Юрій Шумський, Олександр Крамов.

1941 року театр перевели до Проскурова, оскільки той став обласним центром. З акторів кам'янецького періоду театру варто згадати заслуженого артиста УРСР Франца Гловацького (28 грудня 1939 р. громадськість міста відзначила 40-річчя його сценічної діяльності), молодих Івана Жулкевського, Олександра Ананьєва – згодом народних артистів УРСР.

23 січня 1954 року розпочав перший сезон Кам'янець-Подільський обласний пересувний російський драматичний театр. Артистів, що працювали в ньому, поселили в Старому місті – у відновленому будинку, що об'єднав два давні (сучасна адреса – Польський ринок, 12). Відтоді до будинку пристала назва «дім артистів».

Невдовзі театр із Кам'янця забрали. Залишився тут тільки драматичний колектив при МБК, якому 10 квітня 1959 року надали звання самодіяльного народного театру. До речі, його актор і режисер Яків Горілий був одним з тих, кому дозволили грати Леніна. Тут пізнавала ази майбутньої професії Тетяна Євдокимова, яка 1977 року стала заслуженою артисткою РРФСР.

Народний театр – один з найстарших колективів міського Будинку культури, створений у 1946 році. Режисером театру був. К.В.Євдокімов.

За 65 років існування колективу його творчу скарбницю поповнювали талановиті та неповторні режисери: І.Я.Горілий, М.П.Латюк, Л.С.Глазачева, Л.С.Носик, І.А.Лузіна. З 2011 року театром керує талановитий режисер Інна Анатоліївна Семенків.

Народний театр був переможцем Всесоюзних та Республіканських оглядів – конкурсів театральних колективів.

В 1999 році він став лауреатом обласного фестивалю «Подільська сцена – 99», де показував виставу за п’єсою А.П.Чехова «Предложение».

Понад півстоліття постійно оновлений колектив свято береже і продовжує традиції своїх попередників. За цей період колективом створено велику кількість вистав зарубіжних, українських та російських класичних, радянських та сучасних драматургів.

Театральний колектив налічує близько 20 постійних учасників, серед яких студенти, службовці та інтелігенція міста.

В квітні 2009 року театр відсвяткував 50-й ювілей від дня присвоєння йому звання «народного».

З березня 2011 року на посаду режисера народного аматорського театру прийшла Інна Анатоліївна Семенків.

Завдання кожного керівника, як і колективу в цілому, свято берегти і продовжувати традиції своїх попередників, зберігати вистави зарубіжних, українських та російських класичних, радянських та сучасних драматургів, які були створені до цього.

Все це так, але враховуючи нинішню ситуацію на розвиток театрального мистецтва в місті, сучасні запити глядача, новий керівник провів деякі реформи. Зокрема, склад колективу змінено, репертуар, окрім драматургії, налічує естрадні номери малих форм, що дає змогу поповнювати концертні програми міського Будинку культури. Велика увага приділяється також поетичним творам. Є велике бажання у керівника відроджувати і братися за постановки народних обрядів, що побутували на Поділлі.

Склад колективу сьогодні здебільшого поповнило студентство коледжу культури і мистецтв, відділу «Видовищно-театралізовані заходи». Але цього замало. Тому можна похизуватися і акторами старого складу, які пам’ятають театральний колектив, ще в часи його розквіту, коли постановки Я.Горілого запрошувалися на Московську сцену. З ними можна поринути в спогади, в них можна і повчитися.

За дуже короткий період роботи з новим керівником театральний колектив спільно з ансамблем народного танцю «Кам’янчанка» створив музично-поетичну виставу за творами Т.Г.Шевченка «Не гріє сонце на чужині», де порушується болюча і актуальна тематика сьогодення українського населення – вимушена міграція за кордон.

Вистава мала неабиякий успіх серед населення міста, що пояснюють відгуки в пресі та усіх, хто мав змогу бути глядачем, через те проходила в міському Будинку культури кілька разів. Велика честь, що виставу переглянула доцент Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва, кандидат мистецтвознавства, член журі Всеукраїнського конкурсу ім. Т.Шевченка, заслужена артистка України Ольга Шлемко. З її вуст пролунали надзвичайно схвальні відгуки та запрошення на конкурс, що проходитиме у м. Києві в березні 2012 року.

08 Березня усіх чарівних жінок міста тішила літературно-музична композиція «О, жінко-музо…», де найкращі чоловіки-актори разом з солістами студії «Нове тисячоліття» уславлювали та возвеличували жіноцтво.