Главная » 2016 » Лютий » 4 » про відзначення в Україні Дня пам’яті Героїв Крут
11:25
про відзначення в Україні Дня пам’яті Героїв Крут

Бій під Крутами

Інформаційні матеріали

 

Історія бою під Крутами у січні 1918 року та

умови Брест-Литовського мирного договору.

Утворення Української Народної Республіки (ІІІ Універсал Української Центральної Ради від 20.11.1917) та проголошення її повної незалежності від Росії (ІV Універсал Центральної Ради України від 22.01.1918) стали закономірними етапами відновлення втраченої української державності. Водночас умови для розбудови Української держави були вкрай несприятливі: спричинені війною розруха та хаос, серйозні прорахунки керівництва молодої держави у сфері військового будівництва, поширення оманливих більшовицьких ідей серед значної частини населення. Але головною загрозою була політика Радянської Росії, яка не могла змиритися з існуванням  самостійної України.

Бій під Крутами є епізодом радянсько-української війни, яка розпочалася внаслідок проголошення 12 грудня 1917 року у Харкові Української Радянської Республіки, яку підтримала більшовицька Росія та надала військову допомогу. Під командуванням В.Антонова-Овсієнка 30-тисячне угрупування «Радянських військ Півдня Росії» були направлені на столицю Української Народної Республіки - Київ - залізничною колією «Харків-Полтава-Київ». Водночас із північного сходу у напрямку Курськ-Бахмач-Київ наступав загін М.Муравйова.

Ситуація ускладнилася тим, що в ніч на 29 січня у Києві розпочалося спрямоване проти Української Центральної Ради повстання на заводі «Арсенал», тому збройні сили УНР були направлені на придушення антиукраїнського виступу.

Бій під залізничною станцією Крутами відбувся 29 січня 1918 року. Українські підрозділи під командуванням сотника А.Гончаренка нараховували близько 1000 осіб. До їх складу входили старшини та курсанти старших курсів 1-ої Київської військової школи ім. Б.Хмельницького, які мали бойовий досвід, набутий на фронтах Першої світової війни; 130 службовців першої сотні Студентського куреня; добровольці Вільного козацтва («Курінь смерті»). На озброєнні угрупування було 16 кулеметів та гармата, встановлена на залізничній платформі. Основну роль у бою відіграли бійці Київської військової школи ім. Б.Хмельницького - майбутні кадрові офіцери. Більшовицькі сили у районі Крут нараховували близько 6 тисяч солдатів та балтійських матросів. У бою безпосередню участь взяли до 3 тисяч осіб.

Захисники Української Народної Республіки зайняли оборону та дали гідну відсіч загарбникам, які планували без спротиву увійти до Києва. Проте внаслідок відсутності підкріплень наші військові після завершення бою організовано відступили.

Втрати українців становили до 100 загиблих (у т.ч. страчених після бою студентів), втрати більшовиків - не менше 300 вбитих. Українські військовики, відступаючи, забрали з собою тіла своїх товаришів та поранених (поховань у районі місця бою не виявлено).

У полон до більшовиків під час бою потрапили 7 поранених студентів, які були відправлені до Харкова. Ще 27 студентів під час відступу у темряві також потрапили до рук більшовиків. Розлючені великими втратами, загарбники катували і стратили хлопців. Гімназист Пипський перед розстрілом почав співати гімн «Ще не вмерла Україна», інші студенти його підтримали. Тіла страчених були поховані місцевим священиком на кладовищі села Печі. Пізніше їх було з почестями перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві.

Бій під Крутами мав важливе історичне значення, оскільки затримав більшовицькі загони і тим самим дозволив Урядові УНР вперше з часів скасування Гетьманщини у 1764 році добитися міжнародного визнання України на переговорах у Бресті.

Брест-Литовський мирний договір 9 лютого 1918 року, укладений між УНР, державами Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) та Радянською Росією, став першим міжнародно-правовим актом, який визнав Україну суб’єктом міжнародного права. Договір передбачав припинення воєнних дій, визначення західних кордонів України, встановлення дипломатичних відносин, обумовлював засади торгівельних зносин, обміну військовополоненими й інтернованими. Проте головне історичне значення Брест-Литовського мирного договору полягає у тому, що Україна стала незалежною державою та суб’єктом міжнародних відносин. Радянська Росія зобов’язувалася визнати право українського народу на самовизначення, а також законність влади Центральної Ради, укладала мир та зобов’язалася негайно вивести з України свої військові формування.

 

Зі спогадів командувача українських частин

у бою під Крутами А.Гончаренка.

Сотник Аверкій Гончаренко - командир куреня 1-ої ім. гетьманаБ.Хмельницького Юнацької Військової школи і комендант оборониБахмача у 1917 році.

«Ставлю собі за завдання подати до прилюдного відома правдивийперебіг бою за ст. Крути. Обставини, що змусили нас до того бою, такі:по оголошенні Українською Центральною Радою IV Універсалу,Україна стала самостійною державою. Як така, вела мирові переговори зЦентральними Державами в Бересті. Рівночасно вела мирові переговориз тими ж державами і Росія більшовицька. Представник більшовицькоїделегації Троцький виступив із заступництвом Радянської України,запевняючи представників Центральних Держав, ніби Центральна Радата її Уряд уже не існують. А в цей час Уряд України вживавнелюдських зусиль у подоланні анархії всередині країни та дозовнішньоїоборони.

Найкоротшою дорогою до Києва з півночі йдуть залізничні шляхиГомель - Бахмач і Харків - Ворожба - Бахмач. На оборону цьогонадзвичай важного залізничного вузла командуючий військами отаманКапкан і вислав 1-у імені гетьмана Богдана Хмельницького ЮнацькуВійськову школу.

Юнацька школа мала 2 курси; молодший, як менше вишколений,продовжував науку на місці, а старший 8.12.1917 за наказом командуючого генерального штабусотника Носенко виїхав до Бахмача. Бахмач адміністративно належавдо Чернигівщини, де військово-адміністративну справу проводив сотник(капітан) Тимченко.

22 грудня 1917 року мене, як командира куреня Юнацької школи,покликав до себе командуючий військами отаман Капкан. ОтаманКапкан наказав мені від'їхати негайно до Бахмача з наказами для обохзгаданих вище начальників. По одержанні двох секретних пакетів яспитав командуючого військами, чи не міг би я вислати ці накази якимсьмолодшим старшиною. На це дістав таку відповідь: «Випризначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Більшовики наступають зХаркова і Полтави. Головні сили Муравйов провадить на Бахмач-Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на станції Київ-Товарний ужеготовий. На поміч трудно чекати». З цим я відійшов.

23 грудня, увечері, я вже був у Бахмачі. З метою охорони нашого лівогокрила в напрямі на Чернігів вислав я сотника Семирозума з підрозділом юнаків.

На Святий вечір - 24 грудня 1917 року - у напрямі на Гомель я виславвід школи передову заставу. Після незначної сутички ми зайняли станцію Доч,при тому 2 більшовицьких вояків взяли до полону. У нас були легкопоранені 2 юнаки і 1 старшина. Від полонених я довідався, куди і якнаступають війська Муравйова.

Активність противника збільшувалася; під його натиском нашіпередові частини відступили. Мені нічого не лишалося, як тільки приступити до оборони своїхпозицій і приготувати фортифікаційні споруди до зустрічі з навалоюбільшовиків. Після рекогносцировки приступили до роботи, яку було виконано правильно й скоро.

25 січня 1918 року я отримав повідомлення, що до мене вислано з Києвастудентську сотню. Військова підготовка цієї сотні була мені добре відома, оскільки у ній служив мій брат з 3-го курсу медицинського факультету УніверситетуСв. Володимира. Від нього я довідався, що навчання проводились протягом 7 днів,бійціуміють уже стріляти, а також те, що у Києві складна ситуація. Повідомлення проприїзд студентської сотні розійшлося серед юнаків як блискавка, авраження, викликане її приїздом, було таке, ніби приїхала ціла дивізія.Завдяки цьому, так високо цінному і завжди в бою найважливішомучинникові - піднесенню духу - і вдалося затримати наступ Муравйова тазмусити його до затяжної боротьби.

27 січня штаб сотника Тимченка від'їхав в напрямі на Ніжин, де стоявполк імені Шевченка, щоб з тим полком прийти нам на поміч.Цього ж дня студентська сотня у складі 115-130 осіб прибула на станцію Крути о4-йгодині ранку. Командиру студентської сотні я дав найменш вразливу зі сторони противника ділянку фронту. Ознайомив командира сотні зситуацією, поінформував, звідки і як діставати набої, кудинаправляти ранених, з ким тримати зв'язок, а на випадок відступу – яквивести сотню з бою.

Напередодні, в ніч з 26 на 27 січня, я мав розмову по прямій ліній зМуравйовим. Його вимога у формі наказу звучала так: «Приготовиться квстрече победоносной Красной Армии, пригатовить обед. Заблужденияюнкеров прощаю, а офицеров все равно расстреляю». Я відповів, що дозустрічі все готове.

Вранці червоні розпочали свій наступ у зімкнутих колонах;виглядало так, якби йшли на парад, нехтуючи найпростішимизасобами безпеки. Рельєф місцевості маскував нас і лише зближення на дальністьпострілу могло виявити наші позиції. Передові частини червоних, йдучи взімкнутих колонах, очевидно, були впевнені у нашої втечі, а зі станційноїслужби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав.

Тільки-но червоні зблизились на дальність пострілу, ми їх привіталисильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Під прямими пострілами вони понесли великі втрати у своїх рядах.Наступні відділи вже виходячи за вагонів приймали бойовий порядок. Таким чиноммоскалі зайняли по фронту лінію до 5-и кілометрів, маючи у тилу свіжі резерви.

Близько10 години ранку прибула на платформі 1 гармата під командуванням сотника Лощенка. Цей старшина з гідною самовідданістю вносиввелике замішання своїми влучними стрілами у ряди червоних і цезупинило переможний марш Муравйова. Цю незабутню прислугустаршини вважаю за свій обов'язок тут підкреслити.

Близько 12 години почали червоні наступати на студентську сотню, алевступивши в зону перехресного вогню, мусили змінити свої наміри. До цього їх змусила поява на залізничній колій Чернигів-Крути сотні Семирозума, який прикривав наш лівий фланг. Але той більшовицький наступ був лише маскуванням, бо справжній наступ, як цього я йочікував, більшовики спрямували на оточення нашого правого крила,що давало б їм в руки станцію Крути, відтинало би нас від нашої бази тауможливлювало їм цілковите оточення нас. Для цієї операції вони малидостатні сили. В цей момент я отримавповідомлення, що командир студентської сотні поранений. Ця втратаболяче відчувалася, бо заступника його не було на місці. Та про це я довідався дещо пізніше; вільних же старшин у мене вже не було, бо половина вибула зі строю. Тут був би дуже придався штаб сотника Тимченка, що мав тепер у себе активних старшин. Через 2 години потому нас почали оточувати із застосуванням усіх тактичних правил.

Наша гармата, уставлена на платформі на лінії Крути-Бахмач, немогла під прямим кутом на схід протидіяти маневрові червоних. Тоді яувів резерв. Введення в бій резерву, нашої останньої сотні,зумовлювало, як довго можна обороняти наші позиції.В багато разів переважаюча нас сила противника прискорювала нашу долю, і тільки слабкий темп його наступу дав можливість вести бій до9 години вечора, доки настала темна, туманна ніч.

Атамановського я відіслав ще завидна до студентської сотні знаказом про відступ на вказане їй місце. Цей відступ студентськасотня мала розпочати першою.Сотник Лощенко ще вдень мусив від'їхати. З від'їздом нашої гарматипо всьому фронту посилився енергійний наступ противника. Скрізь відчувався прихід нових сил.Тут підкреслюю ту надзвичайну холоднокровність й уміння пануватинад собою наших старшин і молодих вояків, якої не спостерігав за чассвого досвіду на фронті під час світової війни серед старших добре вишколених жовнірів. По студентській сотні виводив я з бою сотні юнаків у такому порядку: 2, 3, й 4; 1 сотня, яка була в резерві, а вступила о 2 годині, стримувала противника, що намагався насоточити, аж до повної темноти, після чого рештки того резервувідступили цілком з поля бою і прилучилися до школи.

По перегляді після бою не було в студентській сотні мого брата, хочпід час бою раненим він не був, бо не було його і в шпитальному вагоні.Після детальнішого особистого перегляду я довідався, що не було цілоговідділення студентської сотні у складі близько 30 бійців, хоча командир сотні запевняв,що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон - та всебуло даремно. Про долю брата і його товаришів довідався я набагатопізніше. Виявилося, що вони, відступаючи, для скороченнядороги пішли на світло, на станцію Крути, а там зі сходу надійшли якразбільшовики. Після того невдовзі й розігралася ще одна кривава драма. Їхне розстрілювали, а кололи багнетами, про що я дізнався уже в Києві напохоронах свого брата і його товаришів.

Тут мушу вказати на недобросовісність деяких авторів робіт на тему бою під Крутами, що у своїх публікаціях старалися вічною ганьбою покрити ім'я тих гідних старшин, що так віддано керували боєм та чесно - під час бою - разом з молодими вояками вміли вмирати».

 

 Бій під Крутами Бій під Крутами

  

Джерела про події, пов’язані з боєм під Крутами.

Звернення української фракції центру Університету

Св. Володимира до українського студентства із закликом

записуватися до студентського куреняУкраїнських Січових Стрільців

11 січня 1918 року.

«До українського студентства.

Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайвороньобсіла нашу Україну російсько-більшовицька (котра нічого спільногоне має з ідейним більшовизмом) грабіжницька орда, котра майжещодня робить у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, можеврешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українськафракція центру Університету Св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві інародові, одностайно ставши під прапор борців за волю України протинапасників, які прагнуть придушити все, що здобуто нами довгою,тяжкою, героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити отой похід,який може призвести Україну до страшної руїни і довговічногозанепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочиннобути байдужим. Треба кинути на цей час науку та буденну працю іодною дружньою лавою, як було з початку революції, стати на оборонуправ українського народу. Будемо ж, товариші, щирі й чулі! Облишмо тимчасом стерно науки і відважно ходімо до стерна перемоги! Бо комуж, як не нам, взятись за його?Кому, як не нам, нести світочі свідомості й відваги до нашихбратів-вояків! Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю ійдемо віддати може останню послугу тій великій будові, яку ми ж самібудували - Українській державі!

Записуйтесь до Куреня Січових Стрільців, який формується зі студентів Університету Св. Володимира та Українського НародногоУніверситету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрихукраїнських військових частин, для піднесення культурно-національноїсвідомості та відваги. Запис приймається в Педагогічному музеї щодня(вдень).

 

Оголошення ініціативної групи студентів-січовиків про збори товаришів

21 січня 1918 року.

Товаришів студентського Українського січового куреня, якіповернулися із фронту і залишилися у місті Києві, просимо зібратисяна загальні збори 22 січня о 5 годині дня в будівлі УніверситетуСв. Володимира, вхід із південної брами.Важлива справа. Неодмінно прохаємо прибути всіх.

Місто Київ, 21 січня.Ініціативна група студентів січовиків: К.Коломієць, А.Ткаченко та інші. «Народня Воля». - 1918. - 22 січня (4 лютого). (№ 13).

 

Повідомлення про жертви більшовицького терору у Києві

2 березня 1918 року.

Бій під Крутами«По тих відомостях, що зібрала українсько-революційна організаціяЧервоний Хрест, у Києві за 10 днів більшовицького пануваннярозстріляно було більше 5 тисяч осіб, яких більшовики вважаликонтрреволюціонерами. Особливо багато розстрілювали червоногвардійціМуравйова у перші дні панування більшовиків - 26, 27 і 28 січня. Тоді вМаріїнському парку (коло палацу) безперестанно було чутно постріли.

Розстрілювали людей цілими групами по кілька десятків осіб. Часто надними знущались і били перед тим, як розстріляти, а часом і після того. Самих українців-гімназистів, які були в бойовому курені есерів та уВільному козацтві, і залишилися у Києві, коли інші підрозділи вийшли,розстріляно 168 осіб. З Морського куреня розстріляно було 25 матросів,які навіть не бились із більшовиками, а додержували нейтралітету. Крімукраїнців розстріляно також чимало і москалів, а між ними і більшовиків,яких брали з лазаретів поранених, де вони лежали разом з українцями, немаючи жодних документів, не могли довести, що вони неконтрреволюціонери. Крім Маріїнського парку, багато розстрілювалибільшовики людей ще на Черепановій горі (за фабрикою Дувана), наЛабораторній та Діловій вулицях та у інших місцях. Часто розстрілитраплялися на очах у всіх людей, по таких вулицях, як Хрещатик,Володимирська, на Театральному майдані (коло Міського театру), тощо.

Кроваві плями у деяких місцях можна побачити ще й тепер, коли саме розстав сніг,що присипав ту кров. Багато трупів розстріляних ще й досі лежать непоховані».

«Боротьба». -1918. - 2 березня.

 

Категория: Новини | Просмотров: 83 | Добавил: Anamai | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar